понеділок, 7 травня 2012 р.


                  
Не памятаю я війни,
 Бо я із покоління миру.
Але я знаю про її страхи,
Про вбивства смертоносного отого виру.

Читаю , бачу я в кіно
період  мук і нелюдських страждань,
У кожен дім це горе увійшло ,
У серці пролунало : « На захист Батьківщини стань!»

І вже бої гримлять навколо,
Вітчизна вийшла на двобій,
А на снігу від крові пурпурово,
Скількох синів ти втратиш, о народе мій !

Як не згадати вас , герої,
Кидались ви в атаку і не раз,
Бо знали ви суть істини простої ,
Життя готові за Вітчизну ви віддати в любий час!

 Прекрасні ви в бою за рідну неньку-матір,
Любов  і шана вам через віки,
 Ми проклинаємо фашизм, ті виродки прокляті,
Синів Вітчизни славимо, що біди всі пройшли!

Ні , я не хочу думати про горе,
 Про муки , крізь які прийшлося перейти,
Але перед очима сліз гірких безмежне море,
що їх принесли рідним замордованих оті кати.

Його допитують, а він мовчить,
Ці пси не чують ані слова,
Болить та рана і ота ,  але юнак терпить,
Як надоїла вже йому ота фашистська мова!

Дивуються кати: звідкіль ті сили ,
Звідкіль наснага , впертість , гордість ця?
Він не здається, як би не знущались і не били,
Так, він помре, та вічна молодість його знайшла.

Ну ось і втратила , Вітчизно, ти іще одного сина,
А ти, кохана дівчино, навіки вірную любов,
А мати, ти ж бо втратила єдиную кровину,
О , сили неземні, ви відімстіть за всю пролляту кров !

За спалені міста, за села, за домівки,
За землю, стоптану важкими чобітьми,
За всі похилені  дитячії голівки,
В які туга, і сум, і сльози увійшли.

Не пам’ятаю я війни,
Та знаю я про шлях твій,
Бо рідні й близькі є твої фронти
Народу біль - це біль також і мій !

Немає коментарів:

Дописати коментар