25 січня 2013 року на мою електронну адресу надійшло запрошення взяти участь у тренінгу для журналістів та блогерів "Права людини та механізми ООН щодо їх захисту".
Мене дуже зацікавила тема тренінгу, тому, що по-перше, вчитися -моє хоббі, а по-друге, фактично щоденно приходиться працювати з порушенням прав людей, а висвітлювати всі проблеми та питання недостатньо журналістського та й навіть блогерського досвіду. Зачепило те, що в запрошенні було вказано "Відбір учасників здійснюється по мірі надходження анкет. Пріоритет надається тим, хто зареєструється раніше", ото ж бо в той самий день , через 20 хвилин після одержання , відразу й відправила заповнену анкету.
Яке ж було моє здивування, коли аж через 10 днів одержала письмову відмову з тією мотивацією, що забагато бажаючих взяти участь в тренінгу (12 чол. на місце).
Звичайно, я подзвонила і запитала в організатора (телефон був вказаний в запрошенні), чи 25 січня були ці всі бажаючі і навіщо було писати про пріоритет першочерговості подання заявки-анкети?
Організатор тренінгу передзвонив через пів години і повідомив, що "мы отобрали на тренинг популярных журналистов, а Вы такой не являетесь".
Це дійсно так, я не є популярною журналісткою, більше того, навіть і блогер маловідомий, але ж для того існують саме такі тренінги, щоб навчатися !
Тому 9 лютого, в суботу я приїхала в Харків, подзвонила організатору і повідомила, що мені не треба нічого відшкодовувати : ні проїзд, ні проживання, ні харчування, лише прошу сказати адресу тренінгу, щоб мати змогу повчитися. Відмовив, мотивувавши тим, що треба хоча би за день попередити про приїзд. Після прямого запитання, що невже їм одного стільця шкода аби людина повчилася, все рівно адреси не дав. Тоді я попросила в неділю, 10 лютого дозволити бути присутньою на тренінгу. Пообіцяв порадитися з іншими тренерами, а в неділю зранку подзвонити і сказати.
Мене дуже зацікавила тема тренінгу, тому, що по-перше, вчитися -моє хоббі, а по-друге, фактично щоденно приходиться працювати з порушенням прав людей, а висвітлювати всі проблеми та питання недостатньо журналістського та й навіть блогерського досвіду. Зачепило те, що в запрошенні було вказано "Відбір учасників здійснюється по мірі надходження анкет. Пріоритет надається тим, хто зареєструється раніше", ото ж бо в той самий день , через 20 хвилин після одержання , відразу й відправила заповнену анкету.
Яке ж було моє здивування, коли аж через 10 днів одержала письмову відмову з тією мотивацією, що забагато бажаючих взяти участь в тренінгу (12 чол. на місце).
Звичайно, я подзвонила і запитала в організатора (телефон був вказаний в запрошенні), чи 25 січня були ці всі бажаючі і навіщо було писати про пріоритет першочерговості подання заявки-анкети?
Організатор тренінгу передзвонив через пів години і повідомив, що "мы отобрали на тренинг популярных журналистов, а Вы такой не являетесь".
Це дійсно так, я не є популярною журналісткою, більше того, навіть і блогер маловідомий, але ж для того існують саме такі тренінги, щоб навчатися !
Тому 9 лютого, в суботу я приїхала в Харків, подзвонила організатору і повідомила, що мені не треба нічого відшкодовувати : ні проїзд, ні проживання, ні харчування, лише прошу сказати адресу тренінгу, щоб мати змогу повчитися. Відмовив, мотивувавши тим, що треба хоча би за день попередити про приїзд. Після прямого запитання, що невже їм одного стільця шкода аби людина повчилася, все рівно адреси не дав. Тоді я попросила в неділю, 10 лютого дозволити бути присутньою на тренінгу. Пообіцяв порадитися з іншими тренерами, а в неділю зранку подзвонити і сказати.
Бог чудесний і до мене підійшла в суботу на вулиці в Харкові жіночка і запросила в церкву на службу Донні Сваггерта. Не знаючи, хто це і що це за церква, все таки пішла і почула багато корисного та повчального і відчула реальну любов до ближнього та моральну підтримку.
Але повернемося до нашої теми. Наступного дня, в неділю, 10 лютого. чекала до обіду обіцяного дзвінка , потім подзвонила сама і отримала відмову в проханні надати мені адресу тренінгу в Харкові. Другий день підряд організатор не давав адреси тренінгу! Я запитала в нього, чому така конфіденційність, це що закрита інформація і чому нема права приїхати і повчитися? Кинув трубку.
Якщо ТАК поступають з ПРАВОМ людини навчатися (тим більше за свої власні кошти), то це ПРАВО чи БЕЗПРАВ'Я?
Тому мораль цієї історії така : МИ МАЄМО ПРАВО НАВЧАТИСЯ У ТИХ ВЧИТЕЛІВ ТА ТРЕНЕРІВ, ЯКІ ЦЕ ПРАВО ЦІНУЮТЬ. І якщо Бог відводить, то недаремно і головне - не ображатися. Я простила.
Тому мораль цієї історії така : МИ МАЄМО ПРАВО НАВЧАТИСЯ У ТИХ ВЧИТЕЛІВ ТА ТРЕНЕРІВ, ЯКІ ЦЕ ПРАВО ЦІНУЮТЬ. І якщо Бог відводить, то недаремно і головне - не ображатися. Я простила.
Немає коментарів:
Дописати коментар